Фільм розповідає історію останніх місяців роботи найстарішої теплоелектростанції України, яка понад 80 років давала світло Донеччині та пережила Другу світову війну, і була знищена під час повномасштабного російського вторгнення. Це розповідь про людей, які ризикуючи життям рятували енергетичні потужності країни і зберегли ресурс, що сьогодні працює на інших енергетичних об’єктах.
Подію відвідали енергетики — герої фільму і інші колишні працівники Курахівської ТЕС, представники медіа, культурного середовища, а також військові та ветерани.
На заході була представлена виставка артефактів, які працівники станції вивезли в останні дні перед зупинкою ТЕС: інструменти, елементи обладнання, фотоархіви, тощо. Ці предмети стали символами історії станції і людської стійкості — того, що залишилось від Курахівської ТЕС після багатомісячних обстрілів.
Після показу герої фільму поділилися спогадами про останні місяці роботи станції, про евакуацію обладнання, підготовку до зупинки та про те, як вони сьогодні продовжують працювати на енергетичних об’єктах ДТЕК у різних областях України.
Анатолій Боричевський, екс-директор Курахівської ТЕС сказав: «Ця станція була для нас частиною життя. Ми розуміли, що кожен день роботи, кожен кіловат — це світло для людей. Евакуація обладнання стала найскладнішим випробуванням, але ми знали, що рятуємо важливий ресурс для країни. Сьогодні ці генератори та трансформатори працюють на інших станціях і продовжують тримати світло України».
Олександр Фоменко, генеральний директор ДТЕК Енерго додав: «Енергетики Курахівської ТЕС зробили неможливе. В умовах постійних атак, всього за кілька кілометрів від лінії фронту, вони утримували станцію в роботі і врятували половину її обладнання, яке сьогодні допомагає посилити енергосистему. Евакуювати це важке, велике обладнання в таких умовах – під спостереженням ворога, без залізниці, яка вже була зруйнована – це був окремий виклик і приклад стійкості, професійності та відданості своїй справі. Курахівська ТЕС не померла – вона дала життя іншим станціям. Ми пишаємося нашими людьми і вдячні всій команді, яка пройшла через ці випробування».
Антон Штука, режисер фільму розповів: «Допремʼєрний показ — це було щось. Вперше за рік усі зібралися разом: і команда, і герої фільму - люди, які після евакуації роз’їхались по різних куточках країни. По факту — reunion міста, яке зараз під окупацією. Дуже сильний момент. Люди бачили одне одного вперше за довгий час, тиснули руки, обіймалися — емоції справжні, без пафосу. Зал був битком — понад 400 людей, деякі сиділи вже на східцях. Для мене це важливо: чути реакцію, сміх у певних моментах, сльози в інших. Побачити фільм на такому екрані — це зовсім інше відчуття. І я вкотре переконався, що все було недарма. Ми ризикували, витрачали купу часу й сил, не знаючи, що з цього вийде. Добре, що встигли зняти станцію такою, якою вона була. Бо зараз це вже, на жаль, тільки історія. І цей фільм — єдине віконце, через яке можна туди повернутись».
Показ у Києві став підготовчим етапом перед українським кінопрокатом. Слідкуйте за анонсами та афішами, щоб побачити фільм на власні очі.