Народився Віталій 21 липня 1977 року і все життя прожив у місті Тернівка на Дніпропетровщині. Обрав шлях свого дідуся, який замінив йому батька, — став шахтарем. І вже має понад 20 років підземного стажу. З 2017-го працював комбайнером на дільниці монтажно-демонтажних робіт шахти Західно-Донбаська ДТЕК ШУ Тернівське.
У травні 2023 року Віталій став на захист Батьківщини — вступив до лав ЗСУ. Вже за кілька місяців, під час важкого бою на Куп’янському напрямку, отримав тяжке поранення та потрапив у полон.
20 місяців — мов вічність. Знущання, біль, невідомість. Спочатку його тримали в Бєлгородській області, згодом перевезли до Костромської.
«Важко згадувати, як з нас знущалися люди, які війни й в очі не бачили… Те, що довелося пережити — словами не передати», — ділиться Віталій.
Попри все, він не втрачав надії. Вірив у повернення і воно сталося!
«Справжнє щастя — повернутися в Україну! Тут навіть повітря інше, небо — рідне. Люди зустрічали нас зі сльозами на очах. Це так зворушливо… За таких людей, за таку Батьківщину — варто боротися і навіть життя віддати, якщо треба», — каже Віталій.
Зараз він проходить реабілітацію у Львівській області. Тяжке поранення й контузія дають про себе знати. Та чоловік не нарікає — навпаки, тішиться кожному новому дню, кожному дзвінку від рідних, кожному ковтку українського повітря.
Попри пенсію за вислугу років, він мріє повернутися на шахту — до справи свого життя.
Ми щиро вітаємо Віталія з поверненням додому! Дякуємо за мужність, незламність і любов до України.
Низький уклін вам, наші Захисники!