Запитання: ДТЕК заявив про втрату контролю над своїми підприємствами в неконтрольованій частині України. Чим відрізняється ситуація 1 березня і 15 березня для цих компаній?
Відповідь: На жаль, сталося те, до чого поступово рухалася ситуація з блокадою. Ми говорили: є серйозний ризик, що «місцеві правителі» використовуватимуть блокаду для того, щоби фактично захопити наші підприємства. Так і сталося.
Після спроб розблокувати ключовий перегін Ясинувата-Скотовате ми отримали повідомлення з вимогою перереєструватися в невизнаних республіках і забезпечити сплату податків на неконтрольованих територіях. Це для нас було неприйнятним за жодних обставин.
Питання: Що саме сталося?
Відповідь: Наведу приклад шахти «Комсомолець Донбасу». Це одна з найкращих шахт в українському вуглепромі. У період блокади шахта продовжувала свою роботу завдяки постачанню вугілля на Луганську ТЕС. Це єдиний перегін, який давав нам змогу постачати вугілля шахти на свою станцію, а отже, і зберігати робочий режим підприємства, платити шахтарям зарплату. 13 березня керівники наших підприємств отримали копії документів, які свідчать про реєстрацію «державних підприємств» «ДНР» із такими ж назвами, наказ про початок інвентаризації на наших підприємствах і заборону на відчуження нашого майна. За цим з’явилася вимога сплати податків до бюджетів так званих «ЛДНР». Природно, ці умови були для нас неприйнятними.
Питання: Як ви оцінюєте можливість вивезення вугілля з ваших підприємств на НКТ? Чи можна продати таке вугілля в Україну або воно піде на територію Росії?
Відповідь: Є дві ключові причини, через які це вугілля неможливо продати: немає ринку збуту та нелегальний статус цієї продукції.
Почнемо з ринків збуту. Три наші вугільні об’єднання, які видобувають антрацит на неконтрольованих територіях («Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит» і «Комсомолець Донбасу») цьогоріч мали видобути 12,8 млн тонн вугілля. З урахуванням того, що споживання всередині зони АТО становить приблизно 2,2 млн тонн на Старобешівській ТЕС «Донбасенерго», то залишається орієнтовно 10 млн тонн вугілля без ринку збуту.
Тепер дивимося на Російську Федерацію. Там обсяг виробництва товарної продукції десь у районі 12 млн тонн антрациту, з якого внутрішнє споживання становить приблизно 3,5 млн тонн. З 3,5 млн тонн 85% споживання припадає на Новочеркаську ГРЕС, яка розташована в Ростовській області й належить «Газпрому». Вона — ключовий, якщо не єдиний покупець вугілля ростовських шахт. Виходить, що Україна залишається незамінним ринком збуту для антрациту, який видобувають на непідконтрольній території.
Неспеціалісти у вугільному бізнесі можуть припустити, що якщо Україна це тепер уже нелегальне вугілля брати не буде, а Росії воно не потрібне, то є «експортний напрямок». Але якість цього вугілля не відповідає вимогам зовнішніх ринків. Середній рівень вмісту сірки в українському антрациті — 1,7%, а у вугіллі марки «Т» — 2,6%. Необхідна для експорту норма — 0,9% і нижча. Простою мовою — експорт для цього вугілля закритий.
Друга причина — «токсичний» юридичний статус цього вугілля. Ми вже зареєстрували кримінальне провадження щодо наших підприємств. Подано заяву до поліції, і порушено 11 кримінальних справ. Буде накладено арешти на все рухоме та нерухоме майно за списком, який ми передали. Це означає, що виробництво та вивезення будь-якої продукції є кримінальним злочином. І в нас з’явилися всі юридичні підстави для того, щоб у разі виявлення факту споживання цієї продукції пред’являти претензії.
Перше, що ми зробили — надіслали попередження «Донбасенерго», чия Старобешівська ТЕС працює на НКТ. Коли на шахту «Комсомолець Донбасу» прийшли «діячі» із самопроголошених республік, перше, що вони сказали: ми будемо брати 5 тис. тонн вугілля на добу для цієї станції. І в день нашого публічного звернення — 21 березня — «Донбасенерго» оголосило про втрату контролю над Старобешівською ТЕС.
Аналогічний набір дій ми робимо щодо Новочеркаської ГРЕС, яка є другим об’єктом потенційних постачань вугілля. Станція належить «Газпрому», чиї цінні папери торгуються більш ніж на 10 біржах. ГРЕС найближчим часом отримає аналогічний лист-повідомлення. Ми також плануємо надіслати листи-попередження на всі біржі.
Питання: Хто ще може виступити покупцем цього антрациту?
Відповідь: Загалом у нас є список із 32 компаній, які потенційно можуть це вугілля купувати. Кожній із них ми надішлемо подібний лист. Сьогодні в компанії створено окремий «штаб», у якому першу скрипку грають юристи. Ми попереджали із самого початку, що всіма доступними юридичними способами ми будемо захищати нашу власність і нашу продукцію. Аналогічну юридичну позицію займає «Метінвест», з яким ми координуємо свої дії. Фактично, як я сказав, будь-яка взаємодія з «націоналізованими» підприємствами може кваліфікуватися як співучасть у злочині.
Питання: Після заходу озброєних людей на підприємства будуть продовжувати на них свою роботу їхні працівники та керівники?
Відповідь: Найтрагічніше, що постраждали люди, до того ж, що там і так вистачало страждань за ці три роки. У нас на НКТ працюють 36 тисяч осіб, і забезпечити всіх роботою тут, на жаль, неможливо. Все, що потрапляло до рук місцевих «діячів», або зупинялося, або знищувалося, або розкрадалося. Зі свого боку, ми запропонували працівникам розглянути можливість працевлаштування на інших підприємствах «ДТЕК». Сьогодні звернулися понад 500 осіб, переважно це управлінці.
Питання: Як ви оцінюєте ситуацію з можливим поверненням контролю над своїми активами, якщо президент скасує свій указ про блокування? Наскільки реальний цей сценарій?
Відповідь: Сумніваюся, що в найближчі місяці щось станеться. Тут ключовим чинником є час. Чим пізніше ці «діячі» усвідомлять наслідки й неможливість нормально працювати на цих підприємствах, тим драматичнішими можуть виявитися руйнування й тим менше шансів відновити їх повноцінну роботу. Зараз я не бачу жодних передумов. Усі розмови на міжнародному рівні, що це не відбирання власності, що це тимчасова адміністрація — це розмови для наївних людей.
Питання: Якщо шахти буде зупинено, наскільки можуть бути небезпечними екологічні наслідки?
Відповідь: Наслідки можуть бути катастрофічними. Це один із базових принципів — шахта не може бути закрита просто так. Шахти, які не видобувають вугілля по 10–15 років, однаково працюють у процесі відкачування води й дегазації. 100–200 людей зобов’язані цілодобово підтримувати безпеку на таких підприємствах.
Наприклад, у Донецькій області до шахти «Комсомолець Донбасу» примикають ще п’ять ліквідованих шахт. Від них, підземними тріщинами, які з кожним роком збільшуються, підземні води надходять до активної шахти. І якщо у 2014 році об’єм відкачаної води становив приблизно 5 млн куб. м, то у 2016-му її кількість зросла вже до 12 млн куб. м. За об’ємом це можна порівняти з величезним глибоким озером. У разі його виходу на поверхню, буде затоплено приблизно 200–300 га земельних ділянок, а це майже два київські ботсади. Шахтні води не вирізняються кришталевою чистотою, тому крім підтоплення, є перспектива забруднення питної води та погіршення епідеміологічної ситуації.
У Луганській області на кожному з двох вугледобувних підприємств за рік відкачують ще більше — майже по 30 млн куб. м води.
Я говорю це з абсолютною впевненістю тому, що ми стикалися з подібною ситуацією в серпні 2014 року. Тоді через бойові дій «Комсомолець Донбасу» повністю позбувся енергопостачання й до повного затоплення шахт залишалися лічені години. Причому без можливості подальшого відновлення. Я пам’ятаю, як наші енергетики під обстрілами відновлювали енергопостачання, і ми врятували шахту. З урахуванням того, що нинішнє ставлення до техніки безпеки, найімовірніше, дуже поверхове, перед цими шахтами стоїть реальна загроза бути знищеними без куль і снарядів. А разом із ними і в усіх довколишніх населених пунктів.
Крім цього, в обох областях є реальна загроза неконтрольованого виходу метану.
Питання: Перейдемо до теми фінансового стану компанії. ДТЕК уже почав спілкування з власниками своїх єврооблігацій, щоби розповісти про можливі наслідки та ризики?
Відповідь: Звичайно. Ми проходимо складний шлях, пов’язаний із реструктуризацією наших зобов’язань. У грудні минулого року ми підписали реструктуризацію з усіма власниками облігацій і сьогодні в нас зроблено випуск до 2024 року. Там умови, які компанії до снаги. Після того, що сталося, ми зробили офіційну заяву, що ці події не вплинуть на виконання наших зобов’язань з обслуговування єврооблігацій. Минулого тижня в межах інвестиційної конференції Dragon Capital ми проводили зустрічі з найбільшими фондами — власниками наших цінних паперів. Наша комунікація з інвесторами постійна та гранично відкрита.
Питання: Як блокада загалом позначиться на Україні?
Відповідь: Тут є кілька серйозних негативних наслідків блокади, про які говорили протягом місяця. Влітку минулого року, якщо пам’ятаєте, був страйк залізничників Донецької залізниці. Якщо дивитися помісячну динаміку ВВП у країні, то єдиний місяць, коли цей показник знизився на 3%, був якраз тоді, коли було зупинено залізничне постачання із зони АТО. Тому вся ця ситуація, безумовно, позначиться на зростанні промислового виробництва, якщо воно взагалі буде, позначиться на ВВП і загалом на торговому балансі.
Ситуація з відстроченням траншу МВФ змусила всіх активно збирати точну економічну інформацію. Ми передали в міністерство фінансів дані, що захоплені підприємства «ДТЕК» сплатили у 2016 році понад 4 млрд грн податків. Цифри прогнозних втрат у 2017 році — приблизно 5 млрд грн.
Є ризики і для національної валюти, тому що сьогодні антрацит є тільки на неконтрольованій території, й альтернатива цьому — імпорт. Навіть з урахуванням антикризових ініціатив керівників галузі, а вони стосуються переважно збільшення обсягу виробництва «Енергоатому» і збільшення виробництва станцій, які працюють на марці «Г», нам до кінця цього року однаково потрібно приблизно 5 млн тонн саме антрациту. Це означає, що дефіцит зовнішньоторговельного балансу збільшиться ще на $0,5 млрд.
Також прямим наслідком блокади стане зростання оптової ринкової ціни на електроенергію. У своїх тарифах це відчує українська промисловість.
Усе це — результат роботи депутатів-популістів і псевдоекспертів, а насправді руйнівників економіки країни, наслідки дій яких відчує кожен українець. Я сподіваюся, настане як мінімум політична відповідальність ініціаторів блокади за втрату Україною своїх промислових підприємств, неминуче зростання тарифів і зниження рівня життя.
Питання: Чи є необхідний нам вугільний ресурс на зовнішньому ринку?
Відповідь: Його можна привезти. Ми розглянули всі пропозиції, які зараз є на світових ринках вугілля. Ключові продавці — ПАР, Азія й Австралія. Вугілля знайти можна, питання в його вартості. Зараз у тарифі теплової генерації закладено ціну вугілля — 1730 грн за тонну. При цьому поточні пропозиції на імпортне вугілля якості, що відповідає вимогам ТЕС, перебуває в діапазоні $100–110/тонна з доставлянням на станцію. Це можна й у голові порахувати. Беремо необхідний обсяг 5 млн тонн, множимо на ціну й отримуємо величину додаткового фінансового навантаження на енергетичний сектор України. Це все, не варто забувати, валютні платежі на умовах передоплати.
Питання: Чи є вже домовленості щодо імпорту вугілля ДТЕК?
Відповідь: До кінця року ми бачимо потребу більш ніж у 2 млн тонн. Сьогодні одне судно вже законтрактовано, ми очікуємо постачання на початку травня. Щодо інших ведемо переговори. Цього тижня ми маємо затвердити комерційну стратегію забезпечення наших ТЕС вугіллям до кінця року.
Питання: Фінансового ресурсу в компанії вистачає?
Відповідь: Це питання до ефективності управління, зокрема, державного. У нас у 2013 році було прийнято закон № 663 «Про ринок електроенергії». У перехідних положеннях написано, що ДП «Енергоринок» буде існувати до середини 2017 року. У зв’язку з тим, що про цей закон ніхто не згадував і до ладу його не реалізовує, а зараз у нас буде новий закон, то про нього забули.
Водночас «Ощадбанк», починаючи з цього року, за формальною ознакою не може продовжувати кредитні лінії для «Енергоринку». Адже за «забутим» законом № 663 це держпідприємство має припинити своє існування. Це означає, що «Ощадбанк» закриває кредитну лінію, і починають «вимиватися» гроші з енергоринку. Виходить, що коли потрібні гроші на закупівлю імпортного вугілля, у нас через юридичні казуси немає такої можливості, втрачається цей фінансовий ресурс.
Друге питання — це тарифи теплової генерації, які сьогодні не дають змоги ні закуповувати імпортний ресурс, ні серйозно інвестувати у вітчизняний вуглевидобуток. Якщо не буде проблем із продовженням кредитних ліній, і буде адекватний тариф, тоді ми будемо здатні повністю забезпечити вугіллям потреби наших ТЕС.
Питання: Щодо переведення блоків ТЕС на газову групу вугілля з антрацитової. Чи готові ви зараз серйозно підійти до цього питання?
Відповідь: Є популярний міф про те, що в Україні надлишок вугілля марки «Г» і тільки відсутність відповідних блоків ТЕС змушує енергетиків споживати антрацит. У реальності справи йдуть зовсім інакше — наприкінці минулого року ми були змушені імпортувати марку «Г» із Польщі, тому що у зв’язку з падінням видобутку вугілля на контрольованій території, в Україні утворився дефіцит навіть цієї марки. Ось до чого призвели ігри політиків у «дешеве» українське вугілля. Галузь реагує на цінову дискримінацію дуже прогнозовано — зниженням видобутку. Тому, перш ніж вкладати мільярди в переведення блоків з антрациту на марку «Г», потрібно бути впевненим, що це вугілля є. На цей момент цього вугілля немає, а для того, щоби воно з’явилося, потрібні величезні інвестиції у вуглевидобуток.
Крім того, є важливі організаційно-технічні моменти. Наприклад, для того, щоби перевести блоки Придніпровської ТЕС з однієї марки вугілля на іншу, нам потрібно вивести їх із роботи на 9–12 місяців. Блоки Придніпровської та Криворізької ТЕС близькі до закінчення їхнього паркового ресурсу, вони пропрацювали в енергосистемі по 40–50 років і вимагають обов’язкової реконструкції вже через 4–8 років. У нас є тільки два блоки, які пройшли реконструкцію на Криворізькій станції, яким ми продовжили ресурс на 15–20 років. Тому нам потрібно говорити сьогодні про нове будівництво блоків, а не про закапування грошей у переобладнання старих на інше паливо. Це питання має ставитися державою в межах обговорення енергостратегії.
Ситуація в енергетиці України залишається критичною, тому тактичним завданням сьогодні є здатність нести максимальне навантаження на блоках марки «Г», налагодити стійке постачання імпортного ресурсу за залишковим принципом. А там, де вузли в енергосистемі вимагають роботи наших антрацитових станцій — переводити на газове вугілля мінімальну кількість блоків, а в перспективі говорити про будівництво нових.
Питання: Чи буде ДТЕК збільшувати потужність видобутку на «Павлоградвугіллі» марки «Г» за поточний рік? Які плани щодо імпорту цього вугілля з Польщі?
Відповідь: З урахуванням перерозподілу вугільного балансу нам необхідно додатково приблизно 2–3 млн тонн. У нас вивільняється ресурс, який ми постачали на розташовану на НКТ Зуївську ТЕС із наших вугільних об’єднань, які перебувають на контрольованій території. Ми й торік імпортували з Польщі марку «Г», цьогоріч у планах — до 500 тис. тонн.
В іншому фокус на нарощуванні власного видобутку. Для того щоби збільшити обсяг видобутку, потрібно інвестувати в «Добропіллявугілля» й «Павлоградвугілля». І знову ж таки питання економіки, оскільки інвестувати можна тільки тоді, коли ти розумієш, що ці інвестиції захищені й у тебе взагалі є ресурс для інвестицій.
Питання: Що має послужити гарантією?
Відповідь: Перше, що нам потрібно — це правила гри в ціноутворенні. Ми завжди говорили, і цього року, і минулого, і позаминулого, що ціна на вугілля має бути ринковою, і має бути чіткий, зрозумілий індикатор для її визначення. Нам, за великим рахунком, однаково, як ця формула називається або визначається. Найголовніше, щоби це були правила гри, які поважаються державою. Коли ціни на вугілля зростають, ми готові більше інвестувати й розвивати цей бізнес, а коли ринкові ціни йдуть вниз — ми готові «утискатися».
Коли в нас усе залежить від настрою чиновника або політичної волі, як можна в цій ситуації інвестувати? Ніяк! Чому в нас досить активно розвивалася «зелена енергетика» й багато західних компаній приходило в Україну, будували або планували будувати великі потужності? Тому що є закріплена законом система тарифоутворення, захищена на кілька років. Ти вкладаєш, отримуєш повернення на капітал і розумієш, що ти захищений.
У разі з вугільним бізнесом захисту в нас немає жодного з погляду ціноутворення. Формула, коли вона прив’язана до ринкових індикаторів або індексів, є, на мою думку, найбільш об’єктивним показником, тому що на нього вплинути неможливо. Кожен день формується ціна на вугілля, кожна людина може її з калькулятором порахувати. Головне, щоби калькулятор добре працював — правильно й об’єктивно.
Можна брати індекс API2 у Європі, можна брати API4 у Південній Африці, можна брати будь-який індекс. Перевага в тому, що це незаперечна величина, якою не можна маніпулювати. Російський ринок для нас закритий. У польського ринку дуже маленька ліквідність і цього вугілля небагато — ми можемо привезти 1–2 млн тонн. Відповідно, API2 — це найбільш ліквідний і найбільший ринок енергетичного вугілля.
На жаль, регулятором було введено 12-місячний лаг. На початок року індекс становив приблизно $40, а закінчили рік на $85 і через цю різницю в чинному тарифі ціни на вугілля були закладені нижче за реальний ринок. Поки Україна могла забезпечувати себе вугіллям, ця ситуація замовчувалася, але з втратою шахт Донбасу очевидна недосконалість формули стала критичною. Потрібно везти антрацит, але закладена ціна $66 плюс приблизно $15 перевалювання й доставляння, тобто $82. Усе, що реально можна привезти, і це підтверджують експерти, за ціною $100. Де брати ці зайві $20 на тонну? Відповіді ні в кого немає.
Тривають маніпуляції громадською думкою щодо різних цін для різних марок вугілля, для вітчизняного та імпортного ресурсу. У мене питання: панове, ви не награлися з цінами на антрацит і блокадами? Тепер будемо грати з маркою «Г»?
Видобуток вугілля — це капіталомісткий бізнес. Для того, щоби мати достатній обсяг вугілля, не кажучи вже про його збільшення на 1–3 млн тонн, постійно потрібно інвестувати. В умовах, коли стоїть гостра потреба суттєво нарощувати видобуток, питання в значному збільшенні інвестицій, це навіть не стратегічний вибір, а життєва необхідність. На проходження, підтримання потужностей видобутку, наземну інфраструктуру будуть потрібні значні інвестиції. У такій ситуації кому ви хочете довірити питання ціноутворення — псевдоекспертам із Фейсбуку, які виконують політичне замовлення, або реальному глобальному ринку вугілля? Дивно, що в газовому секторі питання ринкового ціноутворення на базі європейських індексів ні в кого не викликає відторгнення. Адже вугілля в нашій країні обігріває та освітлює мільйони людей.
Питання: Як покрити різницю у $20 тариф, про яку ви говорите?
Відповідь: Наскільки я знаю, сьогодні відкрита дискусія щодо ціноутворення на вугілля. І наша позиція — мають бути ринкові індикатори. Будь-які, але обов’язково ринкові, щоби це працювало як тимчасовий захід до впровадження нового енергоринку, побудованого на конкурентній, а не директивній моделі. І щоби це була реальна ціна, за якою можна імпортувати вугілля. У цій ситуації найголовніше — якнайшвидше прийняття та імплементація закону № 4493 «Про ринок електроенергії». Чим швидше цей закон запрацює, тим швидше спаде вся ця публічна дискусія про ціноутворення.
Питання: Прокоментуйте думки, що останній місяць ТЕС України працюють із підвищеною рентабельністю, і цей ресурс покриє ці $20.
Відповідь: У березні в ТЕС умовно високі тарифи, але наша частка в загальному обсязі генерації рекордно низька. Це має логічне пояснення — надзвичайна ситуація в енергетиці, дефіцит антрациту, і збільшення вироблення «Енергоатому» й «Укргідроенерго». Але не тільки в обсягах справа. Тариф ТЕС, який ми бачимо на сьогоднішній момент, у середньому за березень десь 1,7 грн/кВт-год, але для того щоби покривати сьогоднішню ціну вугілля під 3 тис. грн і мати хоча б 5% рентабельність, тариф має бути не меншим за 1,9 грн/кВт-год.
Вугілля потрібно контрактувати вже зараз, але на ринку потрібна 100% передоплата, і ці гроші мають бути накопичені. Якщо сьогодні регулятор скаже, що березневий тариф продовжується до кінця року, тоді можна за рахунок тарифного джерела розмовляти про акредитиви з банками. Поки діє груднева постанова регулятора, згідно з якою середній тариф у році в нас буде 1,3 грн/кВт-год, імпортувати вугілля неможливо.
Питання: Які є альтернативи імпорту вугілля?
Відповідь: Коли вугілля їхало із зони АТО, вартість палива була 1730 грн за тонну. Ця можливість закрилася через блокаду. Той випадок, про який ви говорите, це вмикання газомазутних блоків. Потужності в нас є, але якщо зараз купувати газ і вмикати ці блоки як альтернативу, то виходить, ми паливо будемо спалювати еквівалентно до ціни 4300 грн за тонну вугілля. Якщо не буде виділено ресурс, якщо не буде нормальна ситуація щодо тарифу цьогоріч і, як наслідок, не буде привозитися імпортне вугілля, то ми переходимо на газомазутові блоки й фактично це буде коштувати 4300 грн замість ціни 2800 грн. Таким чином, паливна складова в тарифі на електроенергію буде збільшена драматично.
Питання: Який потенціал збільшення видобутку на ваших шахтах у разі вкладення інвестицій?
Відповідь: Цьогоріч у Добропіллі в нас план щодо рядового вугілля 3,8 млн тонн. Я гадаю, ми зможемо говорити про збільшення до 5 млн тонн. Щодо Павлограда через наявні там технічні обмеження 19–20 млн тонн — це той обсяг, який ми повинні видобувати. Якщо ми вийдемо на обсяг видобутку рядового вугілля приблизно 25 млн тонн на цих двох об’єднаннях, цього, виходячи з наших розрахунків, буде достатньо.
Питання: ДТЕК розглядає можливість купівлі державних шахт, або простіше інвестувати у свої активи?
Відповідь: Поки в нас немає жодних планів щодо розширення вугільного бізнесу з погляду купівлі нових активів.
Сьогодні в нас є два вугільні об’єднання — «Добропіллявугілля» й «Павлоградвугілля». Коли 2005 року ми купували «Павлоградвугілля», його обсяг видобутку був 10 млн тонн, а у 2016 році він понад 19 млн тонн. Це приклад того, що може робити ефективний приватний інвестор.
За того рівня видобутку ми б сьогодні кричали, що в нас не 9 млн тонн антрациту не вистачає, а 20 млн тонн. Наявність вугілля марки «Г» у країні — це багато в чому результат наших інвестицій у розвиток вугільного бізнесу, які за десять років становлять понад $2 млрд. Це відповідь на питання, куди витрачаються кредитні кошти і який ефект. Сьогодні ми збалансуємо наші потреби через інвестиції в «Добропіллявугілля» й «Павлоградвугілля».
Питання: Чи розглядає «ДТЕК» можливості переходу від теплової генерації на альтернативні джерела енергії?
Відповідь: Ми не тільки розглядаємо, ми це робимо. Наприклад, Ботієвська вітрова електростанція на 200 МВт, яку ми побудували. Сьогодні, попри те, що відбувається, ми перебуваємо в активній фазі переговорів з General Electric щодо будівництва нової станції на 200 МВт — Приморської ВЕС. У них великий інтерес зайти на цей ринок і займатися серйозними проектами. Плюс консорціум банків. Переважно це будуть німецькі банки з державною гарантією. Якщо ми зможемо сформувати пул банків, які не злякаються інвестувати в Україну, і домовитися з GE, то розвиток вітрової генерації прискориться.
Стратегія «ДТЕК» багато в чому побудована на заміну потужностей, що вибувають, на потужності «зеленої генерації» — це вітроенергетика й сонячна енергія. Сьогодні ми починаємо запуск нашого пілотного проекту сонячної електростанції в Херсонській області. Проект невеликий, на 10 МВт, але ми хочемо спробувати, і, я вважаю, цей пілот за наявності фінансування ми будемо далі розширювати. Це наші інвестиції в майбутнє, у нову генерацію.
Якщо говорити про теплову генерацію, то всі розрахунки показують, що в найближчі 20 років країна не відмовиться від вугілля. Нам потрібно оптимізувати теплову генерацію, де в нас надлишкові потужності, і точково підходити до питання будівництва нових екологічно чистих вугільних енергоблоків. Тому підійти до питання проектування ми зможемо десь через 3–4 роки. Поки, у найближчі 10 років, бачимо роботу на тих потужностях, продовження ресурсу яких ми зробили. Це 18 з 21 блока, які пройшли модернізацію в Україні. Але якщо будувати нові потужності, то сьогодні наш пріоритет перебуває в сонячній і вітроенергетиці.
Загалом стратегічний пріоритет ДТЕК — це побудова енергонезалежної України. Тут у нас три ключові напрями.
Перший — нарощування видобутку газу. Цьогоріч ми видобули 1,6 млрд куб. м газу — це абсолютний рекорд за всю історію приватного газовидобутку України. Також реалізували газ, який видобули 2015 року, але не могли продати раніше через судові обмеження.
Другий — збільшення власного видобутку вугілля марки «Г». Це означає концентрацію інвестицій на двох наших вугільних об’єднаннях «Павлоградвугілля» й «Добропіллявугілля». Потенційний приріст видобутку становитиме не менш ніж 2 млн тонн вугілля.
Третій — розвиток нової, «зеленої» генерації. І тут наші амбіції — будівництво 1 ГВт потужності в перспективі п’яти років.
Джерело: Інтерфакс-Україна